Збірник оповідань. Том 4

Влучна мова, захопливість, гумор, жвавість, гранична достовірність персонажів, простота й незвичайна глибина оповідей — ось що насамперед спадає на думку, коли намагаєшся “в загальному” охарактеризувати творчість Василя Шукшина.

Це відомо. А з неочевидного… Пожалуй, ніхто так не висловив душу російського “простого чоловіка”, як це зробив Шукшин. І тут ідеться аж ніяк не лише про 60-ті—70-ті; тут спадковість, яку кожен легко знайде в собі самому. Хочеш зрозуміти російського чоловіка — читай Шукшина. Без сумнівів! Тож оповідання Шукшина — це не тільки про нещодавнє “минуле”, це ще й дзеркало сучасної російської душі.

У російській літературі є три письменники, що стоять дуже близько один до одного… Гоголь, Шукшин і Чехов. Або, радше, Гоголь, Чехов, Шукшин, звісно. Гоголь прожив 43 роки, Чехов — 44, Шукшин — 45. […]

Усі троє писали гумористичні оповідання. Тому їх легко зрозуміти й полюбити. Коли людина сміється, вона стає кращою. Бо забувається, перестає «видавати із себе», перестає бути розумним — або яким він там прагне бути. Його захист слабшає […]

Був такий жанр у нашому кіно — лірична комедія. Це коли ніби сідаєш посміятися — і поплакав. І замислився про життя. І таким мудрим, таким задумливим стаєш — аж страх! Ніби кожен із них, цих трьох письменників, зрозумів щось дуже важливе про життя. Ось кожен із цих трьох письменників був отакою ліричною комедією. Вони не вантажили. Не претендували. Так, прогулятися вийшли — легкий жанр… А все-таки […]

Шукшин-письменник у нас «недооцінений», як не смішно це звучить […] Коли кажуть, що хтось щось «недооцінив», мають на увазі, що цей хтось недооцінив значення явища для себе. А значить сам «недоотримав», «недобрав» його, цього явища. Недовідчув. Зняв вершки.

© Лев Пирогов