Збірник оповідань. Том 1

Влучна мова, захопливість, гумор, жвавість, максимальна достовірність персонажів, простота й надзвичайна глибина оповідей — саме це спадає на думку, коли намагаєшся «в цілому» охарактеризувати творчість Василя Шукшина.

Це відомо. Але з того, що неочевидне… Мабуть, ніхто так не виразив душу російського «чоловіка-народника», як це зробив Шукшин. І тут мова аж ніяк не лише про 60-ті–70-ті; тут спадкоємність, яку кожен легко помітить у собі. Хочеш зрозуміти російського чоловіка — читай Шукшина. Без сумніву! Отже, оповідання Шукшина — це не тільки про недавнє «минуле», це ще й дзеркало сучасної російської душі.
У російській літературі є троє письменників, що стоять дуже близько один до одного… Гоголь, Шукшин і Чехов. Або, точніше, Гоголь, Чехов, Шукшин, звісно. Гоголь прожив 43 роки, Чехов — 44, Шукшин — 45. […]
Усі троє писали гумористичні оповідання. Тому їх легко зрозуміти, полюбити. Людина, коли сміється, стає кращою. Бо їй забувається, вона перестає «прикидатися» розумною — перестає бути тією, якою вона там прагне бути. Його захист слабшає […]

Був такий жанр у нашому кіно — лірична комедія. Це коли ніби сів посміятися — і поплакав. І замислився над життям. І став таким мудрим, таким задумливим — жах! Ніби щось дуже важливе про життя зрозуміли. Ось кожен із цих трьох письменників був такою ліричною комедією. Вони не вантажили. Не претендували. Так, вийшли прогулятися — легкий жанр… А втім […]
Шукшин-письменник у нас «недооцінений» — як не смішно це звучить […] Коли говорять, що хтось щось «недооцінив», мають на увазі, що той хтось недооцінив значення явища для себе. А значить, сам «не дорозвинув», «не добрав» його — цього явища. Недоосмислив. Зняв лише вершки.

© Лев Пирогов