— Йди, Дем’яне! Нас більше з тобою нічого не пов’язує, — відсторонено шепочу я. Серце стискається від болю.
— Але чому, Єво? Ти ж знаєш, як я тебе любив…
— Усе в минулому. Зараз я заміжня, — я кусаю губу.
Лиш би він не здогадався…
— У тебе мої діти! — він озлоблено кидає мені в обличчя.
— Ні, Дем’яне. У нас із тобою давним-давно все скінчено. Я допомогла вагітній жінці й випадково дізналася, що вона чекає дитину від мого чоловіка. Я не змогла лишитися з зрадником. Не змогла сказати йому правду. Але він і не заслужив її.