Мафальді дев’ять років, вона носить окуляри з товстими жовтими лінзами й знає напам’ять «Барона на дереві» Італо Кальвіно та обожнює свого кота. У неї рідкісне захворювання сітківки, і незабаром їй загрожує повна сліпота. Їй страшно опинитися в темряві, тож вона веде щоденник, у якому записує, що саме вона більше не зможе робити: наприклад, рахувати зірки, грати у футбол із хлопцями або вилазити на вишню у шкільному дворі. Вона обожнює це дерево, яке стало її єдиним притулком, і здалеку вітає його як найкращого друга. Але біда в тому, що з кожним днем між тією точкою, де Мафальда починає розрізняти контури дерева, і самою вишнею залишається дедалі менше кроків — а значить, тьма вже зовсім близько…