Женя несподівано стає спадкоємицею сільського будиночка й вирушає в Нижні Ложкарі. Поїздка мала бути простою формальністю, але з перших хвилин усе складається дивно: на станції її ніхто не чекає, нотаріус десь зник, а мобільний зв’язок ніби зник разом із можливістю покликати на допомогу.
Що недоговорюють місцеві мешканці? Чому один із них дивиться на Женю так, ніби впізнає її, і чому вона сама не може відвести погляд?
І найтривожніше запитання: як так сталося, що сьогодні знову четвер, якщо четвер уже був учора?
***
- невелика повість,
- усе виявляється не таким, яким здавалося спочатку,
- і навіть це — не до кінця правда,
- автор не плутає імена персонажів, а якщо раптом здасться інакше — значить, так задумано.