Машинопис «Проводов» сорок п’ять років пролежав у столі письменника, перш ніж він наважився на його публікацію. Якби цей роман з’явився свого часу — одразу після написання, у самвидаві чи тамвидаві — ймовірно, він зайняв би гідне місце поруч із книгами «Школа для дурнів» Саші Соколова та «Москва—Петушки» Венедикта Єрофєєва, а авторові загрожували б або тюрма й психіатрична лікарня, або вимушена еміграція. Еротична, релігійна та соціальна складові роману радянською владою беззаперечно були б розцінені як спотворення соціалістичної дійсності.
Втім у «Проводах» цікаво не стільки це, скільки формальна новизна: весь текст — єдиний внутрішній монолог із повторюваними елементами зовнішньої мови, цитатами зі Святого Письма, фрагментами віршів і прози, ліричними та філософськими відступами. Повернення оповіді назад і вперед створює ефект уповільненої зйомки. Книга зовсім не застаріла — радше навпаки: «вивалась» і наповнилася новими сенсами.