Прощена неділя

Геннадій Михайлович Карпунін народився у 1958 році в підмосковному місті Щербинка. Закінчив МАДІ. Працював у районних газетах, був головним редактором регіональної газети «Московия», співпрацював із московськими видавництвами. Поет, прозаїк. Публікувався в різних газетах і журналах. Автор понад десятка книг прози та поетичних збірок. Серед них — «Чисті ставки» (1996), «Нічний портьє» (1996), «Я з тобою, моя Русь!..» (1999), «Кущ ракитовий» (2003), роман «майстер годинникових справ» (2008), книга повістей «Хлопчик із провулка» та «Прощену неділю» (2006). Живе в м. Щербинка Московської області.

Повісті Геннадія Карпуніна написані в найкращих традиціях російської літератури. Тут немає стрілянини та бандитських розбірок, читач не знайде тут «закрученого сюжету» і грубих «відвертих» сцен. Проте за буденною мовою героїв і сюжетом, що плавно розгортається, приховані майже шекспірівські трагедії — тим сильніше, що герої обох повістей — наші сучасники. Книга розрахована на широке коло читачів, які не втратили смаку до літератури й любові до ближніх, попри масоване нав’язування пошлості в сучасному мистецтві.

Прозаїк і поет Геннадій Карпунін у своїй новій книзі вмістив дві повісті: «Прощена неділя» і «Хлопчик із провулка». Обидві вони прийшли в літературу з сьогоднішнього життя й обидві в нього повертаються. Суть їх висловлена в епіграфі до «Прощеної неділі», у євангельських словах Спасителя: «Я йду від вас і прийду до вас». Саме такою є праця справжнього письменника — він пропускає враження пережитого через своє серце, наповнює їх своїми переживаннями й повертає нам уже оновленими та зарядженими енергією його почуттів. Витрачання почуттів і є тією самою письменницькою жертовністю, завдяки якій читач безпомилково вгадує, хто цей письменник: дбає він про себе чи про людей. Без сумніву, Геннадій Карпунін належить до тих письменників, для яких турбота про людину стоїть на першому місці.

У повістях книги є внутрішній перегук — обидві вони про невеселі долі, обидві — відверто правдиві, обидві — про сучасність і обидві — про те, як відсутність любові вбиває людину. Хлопчисько-«покалічений» життям, який бачить щастя життя в голубах, бо люди злі й жорстокі, і дорослий чоловік, який втратив дружину й втрачає доньку, — хіба це не герої прози? Але як життя, так і герої. І враження від повістей було б безрадісним, якби не сама проза Карпуніна — світла й життєстверджувальна. І він обирає своїми героями людей сумлінних, чесних, які віддають себе, забуваючи про себе. Не тримає зла ні на кого вчений, що відходить від нас, Болтников: ми чуємо його голос ніби з потойбічного світу — і таке диво прози, що він приходить у наше життя й залишається з нами. Як і хлопчик із провулка.