— Слухай уважно, дівчинко, — Ветров підніс ближче до мого обличчя свої сліпучо-сріблясті очі й грізно гаркнув: — Я не ручна звірятко, я — Лев!
— Навіть самого дикого Лева можна приручити! — я прошепотіла на одному подиху, не в силах поворухнутися.
— От же ж мені не пощастило! Прямо в лапи нахабного мажора зі звірячим ім’ям Лев. Виявляється, я заважаю йому царювати в універі, приношу неприємності. Ну й правильно! Нехай тримається від мене подалі. Але як нам втекти одне від одного, якщо тепер ми пов’язані? Ніяк! А як же перевиховати нахабу, який вважає мене занозою в одному місці? З цим я впораюся, постараюся. Лиш би не втратити голову, коли наївне серце підводить…