Битви не тривають вічно — просто не можуть: воїни втомлюються, зброя тупиться, азарт гри зі смертю змінюється нудним прагненням вижити. Від вічного двобою із самим собою, чесно й шановано, але не завжди це необхідно. Іноді стається так, що треба зупинитися, віддати салют супротивникові, кивком прийняти відповідний салют і оглянутися навколо. Ті, чиє гаряче дихання приносить тобі вітер, теж б’ються і, можливо, потребують допомоги. Спробуєш? Пожертвуєш часом? Віддаси часточку себе? Пожадничаєш? У тебе є право вчинити так, як тобі заманеться. Але чи тільки одне це право?