Загублене сонце

Нікіта:

Єдину мету в житті я ставив собі — дати синові те майбутнє, про яке я міг лише мріяти. Разом із дружиною я поховав і почуття до неї, бо так було потрібно, щоб вижити й іти далі. Ніколи не думав, що знову відчую ті самі емоції, коли в моєму житті з’явиться вона… Дерзка, безстрашна, зухвала дівчина, яка одягається як панк, курить як паровоз і матюкається як швець. Вона прийшла в моє життя, щоб остаточно все зіпсувати чи щоб врятувати мене?

Валерія:

Мені було тринадцять, коли я побачила смерть моєї матері від рук батька. Усе моє життя я боролася: за їжу, за безпеку, за дах над головою. Я нікому не дозволю керувати мною. Навіть йому… Одного разу він допоміг мені, але я ніколи не хотіла бути тією дівчиною, яку рятують або мстять. Я завжди розраховувала лише на себе й не чекала допомоги ні від кого. Потрібно якнайшвидше про це забути й залишити все позаду, поїхати з міста. Покинути це жалюгідне минуле життя, яке я була змушена вести.