Підкорити нареченого

— Тобі треба зіграти роль моєї нареченої, — заявляє мені нахабний син ректора.

— А більше мені нічого не треба? — від обурення я підвищую голос. Пытаюся вирватися, але він не дає — міцно вчепився в мою руку.

— Тихіше. Я ж прошу не багато! Тобі доведеться це зробити, — на його обличчі розповзається усмішка, а карі очі, що темнішають, пронзають мене наскрізь.

— Ні! Ти останній, кому я захочу допомагати. Попроси іншу дурепу.

— Навіщо? Я краще змушу тебе передумати.

— Мене врятував безсердечний мажор. Пізно метушитися! Він вирішив, що варто лише пальцем клацнути — і всі його примхи виконають. Буде йому від мене клацок. По лобі, так по тім’ячку! Я легко зможу вистояти і не піддатися. Залишилося не закохатися в красеня…