Роман Глєба Алексєєва «Підземна Москва» виходив один-єдиний раз — у 1925 році. Ця книга є великою бібліографічною рідкістю: збереглися лише поодинокі її примірники, цьому сприяло й те, що в 1938 році автор став жертвою сталінських репресій. Сучасному читачеві роман Глєба Алексєєва зовсім невідомий, але він заслуговує на увагу та інтерес.
У романі автор звертається до однієї з загадок російської історії — найбільшої культурної цінності світового значення, так званої бібліотеки Івана Грозного, пошуки якої тривають ось уже майже п’ять століть і тривають нині. Таємницю зникнення бібліотеки письменник пов’язує з ім’ям і долею видатного архітектора Арістотеля Фіорованті.
Глєб Алексєєв описує одну з експедицій, вжитих для пошуків цієї бібліотеки на початку 1920-х років у підземних сховищах Москви. У романі, як і в будь-якому художньому творі, є авторський вимисел, але він спирається на глибоке знання питання, на дослідження істориків, на реальні події того часу. Прототипом головного героя археолога Мамочкіна є відомий археолог, який присвятив усе своє життя пошукам бібліотеки Івана Грозного, Ігнатій Якович Стеллецький,— із яким письменник, імовірно, був добре знайомий, адже опис помешкання Мамочкіна в дрібницях відтворює кімнату Стеллецького. Саме в ті роки Стеллецький робив спроби дослідити підземні ходи Москви. Хоча сюжет роману не збігається з фактами повністю, багато сцен взято, можна сказати, з натури. Достовірні й життєві типи героїв, чудово й документально описано Москву того часу (М. Горький дуже цінував майстерність Глєба Алексєєва — ескізиста).