Відображення ворона

10 год. 51 хв.

Мова російська

Автор Дмитро Вересов

«Крокозябри» — нова книжка прози Тетяни Щербини, героям якої довелося жити в божевільному ХХ столітті. Вирослі в СРСР на межі століть вони опинилися у «вільному плаванні» — і їхнє життя, таке звичне й зрозуміле, на очах перетворювалося на нечитаєних «крокозябр».

Будь-кому, хто стикався з неправильно інтерпретованим браузером кодуванням, не треба пояснювати, що таке «крокозябри». Чому так названо новий збірник прози відомої як поетки Тетяни Щербини: книжка озаглавлена за першим — однойменним — оповіданням. Однак заявлена в ньому тема певним чином продовжується і в решті текстів книги.

«Крокозябри» — цікаво вибудуваний зліпок життя однієї нещасливої сім’ї, де сивочолий професор-філолог не може знайти спільної мови ні з колишньою дружиною, котра ще не стара, ані з сином, чиє успішне життя раптом котиться під укіс — варто йому лише почати ритися в брудній білизні впливового державного діяча. Власне, «крокозябрями» всіх дорослих (і діда передусім) дражнить маленький онук головного героя.

Оповідання «Феліцита» — про дівчину, що жила під прокляттям імені Феліція, але зрештою знаходить своє щастя.

«Батьківщина бісів» — історія self-made girl із промовистим прізвищем, якій вдалося вирватися з рутини провінційного життя, вступити до столичного художнього училища, піднятися до вершин кримінального бізнесу — а потім втратити все й таємничо зникнути. Власне, те саме — або майже те саме — сталося з країною великих можливостей і нових горизонтів, якою Росія видавалася авторці на початку 90-х.

Удабно вибране слово, винесене в назву, — метафора, що описує буття кожного з героїв Щербини. Це люди, яких час намагається відкрити — як файли — різними програмами. Усе навколо стрімко змінюється, і людина то піднімається на гребінь хвилі, то її викидає на узбіччя. Але ця людина важлива й цінна — адже «крокозябри» за правильного підходу перетворюються на зрозумілий і часто важливий текст. Щербина дає своїм героям шанс: гидкі каченята, хай там як, знаходять своє місце в житті. Тут такий специфічний гуманізм: у багатьох сучасних книжках герої «Крокозябр» стали б об’єктами швидкої авторської розправи (або просто не потрапили б на їхні сторінки). Щербина ж ставиться до персонажів із увагою та бережністю, повертаючи їх у світ, який без них був би куди нуднішим: не сказати, щоб нам було б так добре в просторах, населених виключно крутих хлопцями Прилєпіна, похмурими й злочинними маленькими людьми Сєнчина, уявними конструкціями Єлизарова і Пелєвіна.

Перевага Щербини в тому, що вона кропітко розбирається в хитросплетіннях доль цих людей — не великих, але й не зовсім малих. При цьому в неї виходить, по-перше, зовсім не нудно й без жодної штучності, а по-друге — дивовижно актуально. Авторка «Крокозябр» говорить нам, що радянське минуле можна (і треба) розкласти на найдрібніші складові, і що ця операція необхідна, аби на місці безглуздих закарлючок з’явилися зрозумілі символи. Виходить своєрідна концептуальна біографія часу. Цінність тут не в археологічних розкопках як таких, а в спробі витягнути з того, що знайдено, ритми й гул великої історії.

Зміст:

Крокозябри
Два алфавіти
Кузнецовський фарфор
Фігня
Феліцита
Батьківщина бісів