У творчій спадщині Джидду Крішнамурті, поряд із виступами перед широкою аудиторією слухачів, важливе місце посідали численні його зустрічі та бесіди з видатними діячами науки, культури й мистецтва (детальніше про це писала Мері Лютенс у своїх книгах про Крішнамурті). Серед його щирих шанувальників і друзів були відомі письменники, художники, педагоги, психологи, релігійні діячі, філософи, вчені, які представляли різні галузі знань. Із них, за кількістю зустрічей та широтою обговорюваних проблем, слід особливо виділити Девіда Бома — фізика, відомого своїми працями в галузі теоретичної фізики та квантової механіки. Вклад Д. Бома в квантову теорію та теорію відносності загальновизнаний. Його підручник з квантової теорії (1951) отримав високу оцінку Альберта Ейнштейна, який побачив у ньому класичну працю, гідну Нобелівської премії.
Водночас Д. Бома завжди цікавили базові філософські питання й їхній зв’язок із фізикою — питання простору й часу, матерії й енергії, причинно-наслідкових зв’язків, буття людини й космосу.
У 1959 році, коли Д. Бом переглядав у Публічній бібліотеці міста Брістоль літературу з філософії та релігії, йому трапилася книга Дж. Крішнамурті «Перша й остання свобода», яка здалася йому «надзвичайно цікавою». У цій роботі він знайшов глибоке осмислення питань, що хвилювали дослідників квантової теорії, і зокрема проблематику спостерігача та того, що спостерігають, їхнє співвідношення. Так, один із творців квантової механіки, німецький фізик Вернер Гейзенберг, займався дослідженням впливу спостерігача на частинку, що піддається спостереженню. Це питання також довгий час було в центрі уваги Д. Бома. У квантовій теорії вперше в історії фізики висувалась ідея, що ці два поняття — спостерігач і об’єкт спостереження — неможливо розділити, якщо ми хочемо зрозуміти фундаментальні закони матерії.