Нічна сука

Рейчел Йодер написала незвичну історію, близьку до трилера та магічного реалізму, про жінку, яка переживає післяпологову депресію й виплескує її найнеочікуванішим чином. Якби Франц Кафка був жінкою й жив у наш час, він би створив щось подібне. Рейчел Йодер вправно працює з іронією, драмою та сатирою й чудово знає, де доречний чорний гумор, а де — оголені емоції. До цієї книги можна ставитися по-різному, але — оплески за фантазію й сміливість. Коли вона сама назвала себе нічною сучкою, це була безневинна самоіронія — бо саме такою вона була: жінкою з почуттям гумору, яка вміє сміятися над собою. Але незабаром після цього вона помітила смужку жорсткого чорного волосся біля основи шиї й запитала себе — якого біса? «Схоже, я перетворююся на собаку», сказала вона чоловікові тиждень по тому, коли він повернувся додому після чергового відрядження. Він сміявся, вона — ні.

«Їй не хотілося думати — лише діяти. Лише вижити. Вона загарчала й сліпо кинулася в натовп оточуючих її тіл, шукаючи зубами плоть. Вона була вся хутром, кров’ю й кістками. Вона була вся інстинктами й гнівом».

«Історія, наповнена гнівом, самотністю й навмисною вульгарністю. Смакування деконструкції соціального сценарію, який нав’язують жінкам, матерям». — Publishers Weekly.