Кажуть, що лише час і відстань лікують розбите серце. Я в це вірила назавжди — так мені здавалося, коли я виїжджала з Бріастля, міста, де пережила стільки невеселих пригод і відчула гіркоту нерозділеного кохання. Від полум’я колишніх пристрастей у моїй душі не лишилося ні диму, ні вогню. Довга розлука допомогла забути образи й примиритися з минулим. Принаймні саме ці слова я повторювала кожного вечора перед сном, свято вірячи в їхню правдивість.
Та все-таки… все-таки не вмирала робка надія, що колись усе зміниться. Я кинула виклик надто могутній людині своїм зухвалим втечею прямо в неї під носом. І я не розумію, чого боюся більше: що одного дня він знайде мене. Або що він не стане шукати.