Наречена прокляного

— Ти мене бачиш? — повільно вимовив ретро-брюнет, і його оксамитовий голос змусив моє серце битися швидше.
— Ні, блін, я осліпла від твоєї поземної краси! — я розвела руками.
— Тож ти проведеш мене до маєтку чи чекатимеш, поки я замерзну насмерть, щоб не заважала вам гуляти?

Хлопець помовчав, а потім показав рукою кудись далеко. Мені здалося, що від його долоні тягнувся промінь світла. Я простежила за напрямком і побачила обриси, схожі на маєток. Будівлю ніби підсвічували — то чому я раніше її не помітила?

— Як… — я ошелешено обернулася до свого таємничого співрозмовника, але й слід простиг.

***

Добра новорічна історія про кохання, для якого не існує перешкод.