Невгамовна жага

Я сиділа біля старої млини, дивилася на вогники в вікнах будинків. І уявляла, як люди на кухні за столом п’ють чай, балакають про дрібниці. Чуже затишне життя… А в моєму — дорога в нікуди й страх зустріти перехожих. Мені двадцять п’ять, а за плечима ціле життя. Довге й безрадісне… Я можу втекти, поїхати кудись. Грошей немає, але це не біда. Я впораюся, як упоралася й раніше. Паспорт зі мною… його доведеться знищити… Про багато я думала, і тільки думки про Мартіна відганяла геть. Надто боляче, надто страшно… Місяць сховався за хмарами, стало зовсім темно. Треба повертатися. У домі старого горіло світло. Він не спить — чекає на мене. Я була рада, що в мене є хоча б це сховище. Я відчинила двері, зайшла в передпокій… І в ту ж мить щось обрушилося мені на голову — цілий феєрверк вибухнув перед очима. І одразу згасло…