«Ах! Тім!» — голос, який болісно знайомий.
— «Юлька, ти зведеш мене з розуму, чортівка».
Перед очима — спина Тимура. Він навіть не зняв футболку!
Під ним — Юля, моя найкраща подруга. Її довгі, стрункі ноги обвивають талію Тима.
Від зради серце стискається й вибухає.
— «Це жорстоко, Тім. Я ж люблю тебе! Ти обіцяв бути поруч. Берегти… кохати…»
Він кидає в мене погляд, у якому читається невдоволення, і навіть якась злість.
— «Ми були дітьми, Варьо! І говорили дурниці».
Його крик б’є по вухах. Розколює повітря, як скляну вазу.
— «Я тебе не люблю. І ніколи не полюблю», — ріже без ножа, — «забудь про свої почуття. Вони мені не потрібні».
❃❃❃❃❃
Я полюбила Тимура, коли мені було шістнадцять. Цілих два роки я зберігала в собі мрії про те, що одного разу ми будемо разом.
Але він розтоптав мене й поїхав підкорювати світ. Адже Тимур відомий гонщик, а я — лише подруга дитинства, яку він ніколи не зможе полюбити…