Я думала, що вже прожила своє життя, але вищі сили вирішили інакше. І ось я вже не сімдесятирічна бабуся, а молода дівчина, що живе в іншому світі, де по небу літають дирижаблі й дракони. Як до такого повороту ставитися? Я ще не вирішила. Спершу треба зрозуміти, ким я є тепер, і як я опинилася в готелі в містечку, яке далеко не найбільше, та куди взагалі прямувала.
Мабуть, усе було б простіше, якби в цей момент неподалік не впав справжнісінький пасажирський дракон, а його господар із маленьким сином не були поранені й не доставлені в той самий готель, де живу я.
Рятуючи хлопчика, я померла й потрапила в інший світ у тілі юної дівчини. А ж я вже налаштувалася на тиху старість у колі дітей та онуків. Але тепер доведеться розбиратися з проблемами іншої дитини, аби зрозуміти, куди зникла його мати і чому продовжують зникати всі жінки його батька. Може, треба хапати малого й тікати без оглядки? Але чому мені здається, що його батько ні до чого? Чи, можливо, я просто хочу в це вірити?