«Тебе вже ніхто не чекає», — без емоційно й тихо кидає Хан. — Клуб давно закритий. Хто ти? Де ти була, і хто вас замовив мені?»
«Що значить — замовив?» — я гублюся.
«Я вас навіть не знаю! У клубі я була з подругою. Ми просто прийшли потанцювати!»
«Не лікуй мене, лікарчику! Ти ненатурально брешеш», — раптом ричить він.
«Я звичайний лікар. І я опинилася не в тому місці й не в той час. І це може стати моїм вироком. Я в руках Хана. Навіть його погляд вселяє жах. Я не винна, але йому байдуже — він не відпустить мене. І на це є кілька причин…»