— Ти зрадив мені.
— Дорога колишня дружино, це ти мені зрадила, — високий брюнет наближається до мене, блисне льодяними очима.
— Про що ти говориш?
— Давайте зробимо ДНК-тест. Якщо дочка моя — я її заберу.
— Я не віддам тобі її, чуєш?! — сльози течуть по щоках.
— Мені потрібна моя дівчинка… — він оголює білі, міцні зуби в подобі усмішки й заглядає мені в очі.
— Не заперечуєш, дочка — моя. Поїде зі мною. У тебе є п’ять хвилин на рішення. Скажеш мені «так». І я заберу вас обох.