Я був справжнім топом №1 — спікером і коучем з лідерства, менеджменту та психології, у нашій країні й у світі. Мене знали всі: від керівників найбільших корпорацій та федеральних чиновників до звичайних блогерів і IT-стартаперів. Моя мета — успішний успіх. Мій девіз — працювати, доки інші відпочивають. А потім раптом я помер і опинився в 1951 році — у тілі дрібного клерка з Комітету у справах мистецтв СРСР. Тепер замість персонального яхти — кімната в комуналці, замість VIP-ресторанів — чай на примусі, замість відпочинку на Мальдівах — суботники й комсомольські збори. А ще я зустрів її — Злу Фуфу, як за спиною називають її колеги по театру й кіно. Гаряче улюблену простими глядачами, але таку самотню й майже без ролей. І тепер моя мета — допомогти їй: 1) отримати головні ролі; 2) врятуватися від депресії та тяжкої долі; 3) знайти кохання і, можливо, навіть вийти заміж. І я зроблю це…