Моя. За законом помсти

— Дурненька! Куди ти лізеш?! — наполегливий і обурений шепіт подруги наздогнав Дуню. Вона поспіхом зняла окуляри й намагалася прибрати їх у футляр. Пальці тремтіли, тож вийшло не одразу.

— Я знаю, куди лізу, — тихо, але твердо заперечила Дуна. — Він тебе проковтне за секунду! Зламає! — у відчаї прошепотіла Анюта. — Ти ж ніжна фіалка. А він... Він звір!

— Хай так! Хай так, Анюто! У мене немає іншого виходу! — стримуючи сльози, видихнула Дуна, а потім робко уточнила: — Аню, як я виглядаю?

— Для мене це незвично, — похмуро відповіла подруга, — і не факт, що цей, — дівчина кивнула головою в потрібний бік, — клюне. На мою думку, краще, якщо він узагалі не помітить тебе.