Міст через безодню. Великі майстри

Що з’явилося раніше — людина чи дзеркало? Саме цим питанням задається Паола Дмитрівна Волкова в четвертому томі циклу «Міст через безодню». Для великих майстрів портрет завжди був не просто зображенням людини, але й дзеркалом, що відображає не лише зовнішню, а й внутрішню красу. Автопортрет же — запит до себе, рефлексія і наступна за ними відповідь. Дієго Веласкес, Рембрандт, Ель Греко, Альбрехт Дюрер і Вінсент ван Гог — усі вони залишають нам у цьому жанрі гірку сповідь ціле життя. У яких дзеркалах милувалися красуні минулого? Венера, що піднялася з вод, побачила у них своє відображення й залишилась задоволена собою, а Нарцис — застиг назавжди, приголомшений власною красою. Полотна, які від часів Ренесансу відображали лише ідеальний образ, а згодом — і особистість людини, стали вічними дзеркалами для кожного, хто наважиться заглянути в них — як у безодню — по-справжньому.