— Подивися туди, — хрипко промовив він.
— І що?
— Що ти бачиш?
Він дивився прямо в упор, а я швидко перевела погляд на обрій.
— Мечеті, білосніжні будівлі, пальми, золоті шпилі й…
— Усе це — видіння… Усе це — брехня.
— Але ж я бачу, — заперечила я, нервово пирхнувши.
— Не все, що ти бачиш, є реальним. Не все, про що ти мрієш, гарантує щастя.
— Ти нічого про мене не знаєш, — фиркнула я обурено.
— А треба?
— Вставай. Ходімо…
* * *Червоний диплом престижного вишу, робота мрії в відомому журналі, вигідний і зручний наречений — усе це виявилося міражами.
Диплом не знадобився, омріяна посада завела в небезпечну пастку, а наречений без вагань зрадив.
Мало б бути боляче, але… тук-тук-тук… Чому моє серце мовчить?
Чи так важливо було прагнути того, що не принесло щастя?
Лише той, кого вона боялася з першої ж зустрічі, показав їй справжнє, цінне, важливе. Птерпляче провів її крізь пустелю сумнівів і впустив у свій незвичний світ, змусивши серце знову співати, мріяти, любити.