Марк

За склом газелей, у розводах дощу темні постаті в плащах маячили. Овочева база, колись величезна й жива, наповнена огрядними бабами та вічно нетверезими такелажниками, яка свого часу постачала всі магазини міста сільгосппродуктами, тепер здавалася безжиттєвою й пустою. Її давно віддали під дрібні склади, автомайстерні та офіси якихось незрозумілих контор, у одній із яких Марк щойно отримав товар. Сім ящиків скловолокна — так значилося в його накладній. Повсюди стирчали іржаві конструкції радянської техніки тридцятирічної давності, останки обгорілих і обдертих машин, розбиті котушки з високовольтного проводу та купи невідомого брухту. По території шныряли мокрі дворняги, причепившись до кожного перехожого й гавкаючи гучно. Чулися здалеку матюки з щілини у високих воротах другого блоку. Мутний дід у брудному ватнику палив у почорнілому мангалі ґрати зі свинцевих акумуляторів, складаючи цінний метал у пом’ятий відерце.

До машини підійшов охоронець, закутаний у плащ, і простягнув Марку перепустку.