— Максе, де ти був учора вдень?
Я ледве дихаю, а він спокійно усміхається:
— Ти ж знаєш, на роботі.
— Уесь день?
— Так, — бреше, руйнуючи останні уламки того, що було між нами, — а чому ти питаєш?
Я мовчки викладаю перед ним папку.
— Що це?
Макс відкриває її, пробігає рядками поглядом і блідне, розуміючи, що все. «Попався».
— Тася… це не те, що ти думаєш.
— Ти подарував цій дівці машину й хочеш, щоб я повірила, ніби між вами нічого немає?