Москва, 1952 рік. Під час розслідування низки вбивств, де жертвам відрубують ліві кисті, майор МДБ натрапляє на похмурий зошит, що належав нацистському табірному лікарю. І поступово він розуміє: у місті діє не просто маніяк — хтось уміє породжувати маніяків.
Липень 1951-го. На березі Яузи лисий чоловік розв’язує мішок — на землю висипається відтята кисть лівої руки. За мить він встромляє викрутку собі в шию. Ніяких пояснень, ніяких відповідей.
Осінь 1952-го. Дощ і бруд, дача на околиці. Вбитий впливовий інженер оборонної галузі: лице скалічене, ліва кисть зникла…
По місту знову повзе ім’я, яке воліли не вимовляти вголос: Ручечник.
Загальний жах, що накриває вулиці, вириває з затяжної нудьги опального слідчого — майора Івана Шипова. Разом із капітаном Китаєвим і психологом Заботкіним він береться за розслідування і невдовзі знаходить дивну шкіряну записну книжку — нотатки колишнього табірного лікаря-садиста.
Свідки вперто мовчать. Підозрювані зникають. Сліди обриваються в нікуди. А чим ближче Шипов підбирається до розгадки, тим сильніше його переслідує думка: а що, якщо знайдений зошит — не доказ? Що, якщо це інструкція, за якою хтось діє й сьогодні?