— У мене вже немає сил терпіти цих ідіотів! — «попривітав» мене Марко. — Хватить скиглити, ти вже задовбав, — я скривився. Насправді ж, кожного божого дня мій помічник зустрічає мене такими словами — видно, чоловік вимотався, навчаючи прибульців із іншого світу російської мови. Причому дарма він так обурюється: насправді хлопці до нас потрапили старанні, інакше й бути не могло. Усі хлопчики й дівчатка, мабуть, тільки в нас вперше наїлися досхочу, тож дуже боялися того, що їх звідси проженуть. Потрібно казати, що клятву вірності принесли всі без заперечень? Звісно, більшість і поняття не мало, що це означає, втім, знати їм цього й не треба — аби тільки дурниць не наробили.