Леді та некромант – 2. Тіні минулого

«— У людині має бути прекрасним усе, — задумливо зауважив Альєр, дивлячись, як тіло мерця зникає в заростях шипшини. — Особливо мізки… » Я лише ахнула, прикривши рот мереживною хусточкою. Світило сонце. Шипшина відцвітала. Гули бджоли. І лише ріденький білястий димок, що підіймався над октоколесером, видавав, що ще недавно місцева пастораль аж ніяк не була такою вже пастораллю…»