Купріян

«Купріянець втомився та намок.

Його ноги безсило роз’їжджалися по слизьких мокрих купинах; чоботи промокли, обліпли брудом із сухого листя і стали важкими, як гармати. Купріянець насилу витягував їх із липкої, жирної багнюки.

Купріянець був голодний і не спав минулу ніч; в голові шуміло, над очима висіла якась неприємна важкість. До цих відчуттів додавалася ще й постійна, тьмяна свідомість небезпеки, яка стояла позаду…»