Кротовський, може, досить?

— А-а, з’явився, нарешті. Кротовський, у тебе совість є? Я на всяк випадок втиснув голову в плечі й промовчав.

— Тебе умисно, Кротовський, розумієш? Умисно! Запхали в найглухішу діру Російської імперії, щоб ти сидів там нижче трави та тихіше води. І що?

Я горестно зітхнув і знову промовчав.

— Мовчиш? Місяця не минуло, а ти вже мало не війну там влаштував… От що мені з тобою робити?… Ну то їдемо.

— К-уди?

— У Зимовий палац. До імператора… Пригоди Кротовського продовжуються…