— А-а, з’явився, нарешті. Кротовський, у тебе совість є? Я на всяк випадок втиснув голову в плечі й промовчав.
— Тебе умисно, Кротовський, розумієш? Умисно! Запхали в найглухішу діру Російської імперії, щоб ти сидів там нижче трави та тихіше води. І що?
Я горестно зітхнув і знову промовчав.
— Мовчиш? Місяця не минуло, а ти вже мало не війну там влаштував… От що мені з тобою робити?… Ну то їдемо.
— К-уди?
— У Зимовий палац. До імператора… Пригоди Кротовського продовжуються…