Конторович Олександр – Випалена земля 1-4, Попелясте небо, Попеляста земля, Попелястий світанок, Попіл на зеленій траві

Попелясте небо: Коли з неба замість лагідного дощику падають шматки попелу… коли вітер приносить не свіжість лісових запахів, а чад пожарищ… тоді цінністю неймовірної ваги стають звичайні раніше речі. Шматок хліба, банка консервів і проста людська теплість. Як вижити в час, коли здавалося б упало все, а назовні вирвалися найнижчі інстинкти безумних людей? Вихід один — лишатися людиною й згуртувати навколо себе таких, як ти сам.

Попеляста земля: Якщо комусь із продажних діячів ОЧЕНЬ хочеться заробити — то ніякі інтереси рідної країни не стануть перешкодою. Якщо можна намутити грошей, продаючи стратегічні запаси за кордон, то жодна спецслужба цьому не завадить. І будь-хто, хто наважиться стати на дорозі бізнесу, отримає строк за «неграмотний» патріотизм. Але хто міг подумати, що одного дня на обрії постануть димні стовпи від розривів — і увесь звичний світ раптом зруйнується? І тепер треба якось виживати. Але як? Збившись у звірячу зграю й грабуючи околиці — чи взвалити на плечі непосильний тягар порятунку всіх уцілілих? Який шлях обрати: особисте благополуччя чи допомогу людям, що вціліли? У майора Рижова є на це відповідь…

Попелястий світанок: Найважче після ядерної катастрофи — не перестрілки з бандами мародерів і не пошук артефактів. Це звичайна робота. Робота з відновлення всього того, що було зруйновано й знищено: господарств, промисловості та віри людини в себе. Але навіть це мирне завдання не завжди знаходить розуміння з іншого боку. Завжди знайдуться ті, хто роззявляє рота на чужий шматок пирога. І ось знову вантажаться на кораблі війська вторгнення. Знову здіймаються в небо літаки з вантажем зброї та десантниками. Нічого ще не скінчилося… Усе лише починається. І старі танки знову виводять з ангарів, щоб ще раз відстояти незалежність своєї Батьківщини.

Пепел на зеленій траві: Здавалося б, найскладніший період відновлення й боротьби із зовнішнім ворогом пройдено. Кожен показав, на що здатен, і зайняв своє місце. Але неподалік, серед своїх, причаївся ворог. Хто керує його помислами та рукою? Ті, що командують захованими поблизу залишками армії інтервентів? Чи власні продажні політики, які влаштували собі райський куточок осторонь від великої біди? Як би там не було, герою та його вірним товаришам доведеться пройти чергову перевірку — на міцність і на людяність.