Це мала бути фантастично-пригодницька книжка про підлітків і Вітчизняну війну. Але не вийшло. Не лягло написане в закони жанру, за якими вороги мають бути дурними, пригоди — цікавими, а герой, юний «прогресор», «російською дерев’яною ложкою вісім фриців уклав». Та пригоди на місці, і герой, Борис Шалигін, чотирнадцяти років, справді зовсім несподівано опиняється в воєнний час, і хепі-енд, якщо так можна назвати, теж є.
Вийшло — правда. Про той час — і про наш час. Про нас — і про наших предків. І про наших ворогів — нинішніх і тих, що тоді. І про те, якою має бути людина. Якщо вона людина.