Зрада. Формула зради

— Та подивись на себе! — чоловічий голос ріже тишу. Це не крик, а хрипке гарчання, просочене гидливістю. Він і не думає прикривати Юлю — навпаки, виштовхує її вперед, ховається за нею, наче щитом і виправданням. — Стоїш тут, очі навикоті, як бегемотина! Коли ти востаннє дивилася в дзеркало?

Кожна фраза — ніби тупим лезом по ребрах. Не одразу, а повільно, з неприємним хрустом.

— Нормальні вагітні — як із картинки! Стрункі, доглянуті! А ти? Жуєш безупинно, розплилася, як міхур! Я що, в сараї живу, розумієш? Із сисатою коровою! Мені нудно на тебе дивитися!

Він говорить про моє тіло з холодною огидою. Про тіло, яке прямо зараз захищає й живить його дитину. Каже це так, ніби я не жінка, а якась біомаса. Неприваблива, роздута істота, яка посміла стати на заваді його щастю — з моєю найкращою подругою.

Юля схлипує, притулившись йому в плече. «Прости, Інно… ми не хотіли… але не змогли впоратися з почуттями».