— І скільки ти ще будеш дивитися на неї, як на здобич, чи нарешті щось зробиш?
— Та відчепись! Це дівчина мого брата.
— Ну й що? — усміхається Тім.
— Я сказав: відійди.
— Тебе правда влаштовує, що він забирає все, чого тобі хочеться?
— Це не твоє діло. І вона мені не потрібна, — спалахую я.
— Тобі подобається жити в його тіні? Бути тим самим братом-невдахою, якого затінив старший?
— Чого ти домагаєшся?
— Постав його на місце. Доведи, що ти кращий. Або кишка тонка?
— Є щось конкретне?
— Якщо вона тобі байдужа, тим простіше буде клацнути його по носу: уклади її в ліжко.
— Ми більше не беремо участі в цих іграх.
— Востаннє. І кожен забере своє. Приструним Віка, а заодно ти отримаєш ту, за ким сохнеш. Згоден?
У мене давні рахунки з братом, і все летить шкереберть, коли він приводить у дім її. Самовпевнену красуню, майбутню чемпіонку. Мене виводить із себе і вона, і те, як усі навколо захоплюються їхньою ідеальною парою. Я хочу збити пиху з обох. Тому ми вирішуємо зіграти в фінальну гру — укладаємо парі, що я зумію спокусити й заплямувати його чемпіонку.