Про найгучніші кримінальні справи радянської доби. Багато матеріалів раніше не публікувалися й уперше були видані з архівів особисто авторові. Завдяки доступу до цих документів і спілкуванню із очевидцями Єві Меркачьовій вдалося відновити картину судових процесів над останнім страченим у СРСР — маніяком Фішером; над єдиною дитиною, розстріляною в радянський час, — Аркадієм Нейландом; над катиною Антоніною Макаровою, на прізвисько Тонька-пулеметниця; над Бертою Бородкіною, що накривала столи самому Леоніду Брежнєву — єдиною засудженою до вищої міри покарання за економічною статтею. Перекинути місток у минуле не лише цікаво й пізнавально, а й корисно для усвідомлення тих процесів, що відбуваються в судовій практиці сьогодні. «Гучні справи» завершуються єдиною справою поза радянським періодом — «царицею злочинного світу» Сонькою Золотою Ручкою, з якої почався інтерес автора до теми судових розслідувань. Закон про іноземних агентів, арешти за репости та одиночні пікети — усе це дехто порівнює з тим, як колись влада боролася з антирадянщиною. Для них у Кримінальному кодексі РРФСР була спеціальна стаття — точніше, навіть дві: ст. 70 УК «Антирадянська агітація і пропаганда» та ст. 190 УК «Поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний устрій». Визнані винними каралися позбавленням волі строком до семи років і до трьох років відповідно. Причому їхати в табори в 60–80-ті роки можна було навіть за… збірки віршів Висоцького. У спотворенні радянського громадянина влада тоді звинувачувала іноземне радіо й книги, видані за кордоном. Треба сказати, що не завжди справа закінчувалася поширенням забороненої літератури: окремі антирадянщики оголошували голодовку та намагалися підірвати сім’ю… Як «перевиховували» в радянські роки й що стало сьогодні з тими, хто вижив, — ви знайдете відповіді на це питання в цій аудіокнизі.