Дитинство Роксані закінчилося швидко й різко. Мати померла. Батько, який і так був байдужим, майже перестав брати участь у житті доньки. Забезпечував фінансово—і за це спасибі. Дівчинка намагалася вижити в жорстокому світі, як уміла: випускаючи голки назовні, озброївшись сарказмом і гострим словом.
Кожен, хто побачив би зараз Рокси, подумав би: «Оце зухвала!» Все лице в пірсингу, волосся пофарбоване в неймовірні кольори, в зубах незмінно цигарка. Разом із найкращим другом Довгим вона вв’язувалася в авантюри, які завжди приводили її до відділку поліції. Батько витягував її з пригод. Але одного разу він не витримав і викреслив з життя свою бездоганну доньку.
Так Рокси потрапила в будинок своєї покійної бабусі. Тепер треба було вчитися виживати самостійно. Довгий обіцяв допомогти. Куди б він подівся! Виявилося, що оселя цілком пристойна, тільки треба навести порядок. Хто міг припустити, що сусідом Рокси буде солідний дорослий чоловік, який має вплив і вагу в місті?
Зухвалий незнайомець спочатку вибрав неправильну тактику. Він спробував “тиснути бульдозером” на Рокси, викликавши єдину можливу реакцію—опір. Вона не збиралася відступати ані на п’ядь своєї нової території. Навіть якщо він силою тягнутиме її до нотаріуса. Навіть якщо погрожуватиме. Навіть якщо взаємна пристрасть поглине їх обох із головою.