Герой нашого часу, мої люб’язні панове, — це справді портрет, але не однієї людини: це портрет, складений із вад усього нашого покоління, у всьому їхньому розвитку. Ви знов скажете мені, що людина не може бути такою поганою, а я вам скажу, що якщо ви вірили в можливість існування всіх тих трагічних і романтичних злочинців, то чому ж ви не вірите в реальність Печоріна? Якщо ви захоплювалися вигадками значно більш жахливими й потворними, то чому ж цей характер, навіть як вигадка, не знаходить у вас жодної пощади? Невже не тому, що в ньому правди більше, ніж би ви того хотіли?..»