— Подивися, у що ти мені обійшлася, — на мій стіл летить віяло документів із багатомільйонними збитками компанії. Хочеться кричати в який раз, що це не моя вина, але Кайсарів не почує. Він усе вирішив. А я просто мовчу, схиливши голову й чекаючи своєї долі. Я ненавиджу його і боюся.
— Отримаєш десять років, Майя.
Мене накриває задушливою хвилею жаху. Я не заслужила.
Кайсарів довго мовчить, а потім байдужо кидає:
— Але ти можеш обрати. Є ще золота клітка, Майя, моя клітка. Десять років у ролі слухняної ляльки без права голосу. Жінки.
— Жінки?
— Так.
— Тоді в мене буде одна умова.
— Ти не можеш ставити мені умови.
— Можу! Або я оберу тюрму.
— Яку?
— він обертається, і в очах спалахує цікавість.
— У нас не буде дітей. Ніколи.