Я був успішним підприємцем, але загинув від рук конкурентів. Судьба підкинула підлість: я не відправився «на спокій», а потрапив у минуле. Душа вселилася в випускника педінституту. На дворі 1980 рік, а я звичайний фізрук у радянській школі, якому треба відпрацювати цілих три роки за розподілом. Біологічка поклала на мене око, завуч вирішила «зжити зі світу», а директор-фронтовик повісив на мене класне керівництво. Де я і де педагогіка?! Нічого, прорвемося… Однак клас мені дістався експериментальний — із хуліганів і другорічників — а попереду міська спартакіада. Як із малолітніх негідників зібрати команду?