Іноді є сенс опуститися аж на саме дно. З нього зручніше відштовхнутися, спробувати щастя й повернутися на поверхню.
Андрій Давидов своє дно ще тільки намацує. Здається, ось воно — але ні. Він гордо додає до своєї колекції все нові й нові помилки, змушуючи навіть найдорожчих людей із розчаруванням відвертатися від нього.
Чи готовий він пожертвувати гордістю, щоб повернути собі життя? Або кисню в легенях усе ж не вистачить, щоб спливти?