Емалі та камеї

Теофіль Ґотьє (1811–1872) — блискучий французький письменник, поет і критик, духовний батько парнасційської школи, автор ідеї програми «мистецтво для мистецтва», бунтар-романтик, «живописець, загублений у літературі», як його називали. Ґотьє хотів життя — але без реальних конфліктів і «пошлості», тож обрав роль фрондуючого «романтичного варвара», який кидає виклик добропорядному буржуа-міщанину. Найзакінченіший поетичний твір Ґотьє — його збірка «Емалі й камеї» («Emaux et Camées»), що відводить йому одне з найвидатніших місць у французькій поезії. Над віршами цієї книги поет із любов’ю працював у години дозвілля протягом останніх двадцяти років свого життя. Кожен із них справді відшліфований, як коштовний камінь, і водночас пройнятий щирістю. Усі вірші пов’язані з якимось особистим спогадом, із чимось пережитим. За життя поета збірка виходила у шести виданнях, поповнюючись новими ліричними мініатюрами: у виданні 1852 року було 18 віршів, у виданні 1853 року до них додалося ще два вірші. Видана у 1858 році книга містила 18 віршів першого видання і 9 нових, але не включала 2 вірші другого видання. Видання 1863 року включало 38 віршів, 1866-го — 39. В остаточне видання 1872 року, що вийшло за кілька місяців до смерті Ґотьє, увійшло 47 віршів. Вірші цієї збірки — серія блискучих за відділкою ліричних мініатюр; у перекладі їх відтворив Микола Гумільов.