…Я не можу дозволити собі, щоб у моїй машині на задньому сидінні лежала книжка з назвою «Комбат атакує» або «Спецназ виходить на зв’язок». Я не дивлюся «Бригаду», мені не подобається російський рок, у мене немає компакт-диска Сереги з «Чорним бумером». Я читаю Уельбека, Елліса, дивлюся старі фільми з Марлен Дітріх. І свої перші гроші я витратив не на «беху» чотирирічну, як у хлопців, а на поїздку до Парижа.
І мене переповнює ніжність і романтика ситуації, і мені так добре, як у дитинстві, коли мама накривала мене, сплячого, ковдрою. І мені здається, що терези хитнулися. І та їхня чаша, наповнена шматочками чогось хорошого, уламками спокою, що десь у глибині мене лежать, пішла вниз, переваживши все моє гидке, яке ще до цієї ночі здавалося в мені головним. Або, може, мені це лише здається?