"Ім’я Федора Михайловича Достоєвського згадують звичайно поряд із іменами Толстого, Тургенєва, Гончарова, і, гадаю, ніхто не стане заперечувати за ним право стояти в перших рядах «славної зграї» белетристів сорокових років. Але якщо й можливо зближувати Достоєвського з його ровесниками з погляду місця, часу, сили, таланту й спільності «літературного походження» (від Гоголя), то таке зближення дуже важке й вимагатиме найзвитіших натяжок, якщо ми перейдемо до духу, змісту й форми творів. Усе це Достоєвський уже зобов’язаний у першу чергу самому собі та дивним обставинам його особистого життя. Це — його невід’ємна власність, у якій яскраво виражена його різко окреслена індивідуальність, його хворобливий психопатичний геній, оригінальність мислення й фантазій, що не має нічого подібного й рівного в російській літературі."