Дорога йде вдаль… (спектакль)

Благословенні дороги, якими ми йдемо в далеч!

Дорогі слухачі! Представляємо вам аудіовиставу за книгою Олександри Яківни Бруштейн «Дорога йде в далеч…», у створенні якої взяли участь Костянтин Райкін та актори театру «Сатирикон».

Жанр аудіовистави дає змогу повністю зануритися в ту атмосферу, яку створила Олександра Яківна, почути голоси її героїв у виконанні чудових акторів.

Це мудра книга про любов, міцні й дружні сім’ї, порядних людей, про повагу до людської особистості, про віру в світле й щасливе майбутнє для всіх.

Вічні теми не старіють — саме тому цією книгою, написаною в 1956 році, зачитувалося не одне покоління читачів.

За словами Дмитра Бикова, А.Я. Бруштейн вдалося створити текст поза жанром: у ньому і спогади, і підліткова мелодрама, і бойовик, і сентиментальна казка, і політичний детектив; що в неї вийшли живі герої, з живими емоціями, з підлітковим допитливим поглядом — вони подобаються вмінням дружити, вибирати інстинктивно «своїх», з ким тепло.

Не випадково всі, хто читав «Дорогу…», обмінюються цитатами як паролем, як позивними, радіють зустрічі й відчувають спільність із хорошими, добрими, НОРМАЛЬНИМИ людьми. А зараз це дуже актуально!

Дмитро Биков про най Головнішу книгу свого дитинства…

Дорога, як відомо, йде в далеч, а в далечі, на великих відстанях, усе складається по-людськи.

Це неймовірно яскрава річ, наче перекладна картинка, але, напевно, не лише в цьому справа? Я дуже довго думав, чому «Дорога йде в далеч…» стала улюбленою книгою мого покоління і всіх наступних. Її так довго, як і всю радянську літературу, не перевидавали, але вона зберігалася у нас вдома, і ми її читали.

Я довго думав і, нарешті, мені здається, почав розуміти, у чому секрет цього дивовижного твору. Там, власне, ця Сашенька Яновська, яка виросла в дуже гарячій, дуже безпосередній, дуже живій родині, протягом усієї книги постійно натрапляє на бездумне, тупе й непереможне зло.

А ми повинні не намагатися шукати з ними компроміс, не домовлятися з ними, не боятися. Ми маємо перемогти його тут і зараз. І в нас немає іншого варіанту. Ми загинемо або переможемо. Це дуже сильна емоція, дуже рідкісна, і Бруштейн дивовижно її описала.

«Книги Олександри Бруштейн „Дорога йде в далеч…“, думаю, в дитинстві не уникнув ніхто з нинішніх дорослих. І всі їй зобов’язані».

Костянтин Паустовський

«Справжні речі в літературі — це чаклунство. У книзі “Дорога йде в далеч…” проза перетворюється на живу поезію, — іншими словами, досягає досконалості. Є рідкісні книги, які існують не як літературне явище, а як явище самої життя, як факт біографії читача. Ось так і з вашою книгою. Вона ввійшла в життя (у моєму випадку — в моє) як одне з безумовних подій мого життя.

Діна Рубіна

Однією з улюблених книг мого дитинства була «Дорога йде в далеч…» Олександри Яківни Бруштейн. Потерта стара книга, багато разів проклеєна. На відміну від інших радянських книг у ній була якась чарівна атмосфера родини, просякнута любов’ю, повагою, гумором. Десь особлива — не радянська — людяність. А людяність — взагалі, любов — взагалі, гумор, туга, милота. Ми з друзями могли цитувати цілими фразами. Йшли роки, а книга не забувалася, усе кликала далеким, тихим світлом шляхетної романтики, і ось, минуло багато років, і я знову її перечитала. І зрозуміла, що вона зовсім не потьмяніла. Чудова книга про дружбу, про любов, про ніжну сімейну прихильність до близьких. Чудова книга, написана проникливим, спокійним, милим мовленням.

Яцек Євич

Те, що таким кристальним людям, як Олександра Бруштейн, все ж інколи вдається пройти крізь найскладнішу, найжорстокішу епоху, наче ніж крізь масло — і залишитися таким самим світлим чоловіком із незнівеченою душею, і ще передати величезній кількості дітей ті прості й чесні правила життя, і зробити щеплення від «тупого зла» — усе це, безумовно, вселяє оптимізм. Дякую вам, Олександро Яківно!