У застійні роки в місті на Ангарі селянська донька Тамара Іванівна влаштувалася й створила міцну трудову сім’ю: чоловік-водій, син і дочка, а сама — трудівниця. Перебудова, що почалася в країні, обрушила на цю сім’ю випробування, вдаривши по найслабшій ланці. Збилася зі шляху і стала жертвою насильника шістнадцятирічна Свєта. У цій ситуації Тамара Іванівна виступила головною захисницею не лише своїх рідних, а й самого феномену сім’ї. Сили вона черпала з селянських коренів, із переконань і моральних настанов, отриманих у дитинстві. А надії на майбутнє вона пов’язувала із сином, названим на честь свого батька Івана.