Колись вона поїхала з рідного села до мегаполіса, сподіваючись стерти з пам’яті перше шкільне закохання. Але вирішивши повернутися, раптом розуміє: у почуттів немає терміну придатності — навіть якщо вони так і залишилися без відповіді. Вона вже не та дівчинка, а він тепер дорослий чоловік, у якого є діти. Чи зможуть сибірські морози, хрумкий сніг під ногами та довга зима знову звести їх лицем до лиця й довести, що сувора любов уміє дивувати?
***
— Відпусти, — видихаю я, але голос зрадницьки тремтить і звучить радше як прохання, ніж як наказ.
— Ти так і не сказала, — відповідає він тихо, майже лагідно. — Навіщо ти повернулася?
Усередині все спалахує. Хочеш відповідь? Будь ласка.
— А якщо скажу, що скучила за тобою? — кидаю з навмисною усмішкою. — І що далі? Радитимешся? Почнеш вигадувати наше майбутнє? Хоча навіщо його вигадувати, якщо за тебе вже все розпланували!
Секачев напружується й мовчить. Лише погляд стає важчим, темнішим — і я розумію: влучила прямо в ціль.