Справа про картину НХ

Кілька місяців тому я поставив крапку в останньому слові повісті «Полонез зі слітом». Витер із чола важкі письменницькі краплі поту й узяв давню, давно підготовлену папку з матеріалами про маловідомих правителів Росії. Усе. Ніяких більше детективів, ніяких погонь і слідчих заходів. Відтоді — лише мандрівка вглиб століть: царі, бояри, вельможі, бали й жіночі мушки.

Але не встиг я… моя невгамовна Маргарина Крулевська явилася до мене в сні в першу ж ніч.
— А Новочеркаськ, а вбиті діти робітників, а викривлені долі — ти про них подумав!
— Але ж це майже наш час, епоха незабутнього Нікіти Сергійовича. Люди, які пережили цю трагедію, ще живі. Хай вони й розповідають, — намагався заперечити я.
— А викрадені картини з місцевого музею. Про них, хто має розповісти. Одне слово, авторе — ти мене народив, тобто створив, тож ти й займайся роботою для мого детективного бюро.

Дорогий мій читачу, я добре знаю вдачу цієї енергійної пані (сам її вигадав) — вона так просто ні за що не відстане. Та й про події не зовсім давнього минулого молоді нашої нагадувати зайвим не буде.

Папка з біографіями правителів далекого минулого повернулася на колишнє місце, а дружна команда «Детективного бюро Крулевська і партнери», розігнувши рукави, взялася за чергову справу. Цього разу — про картину НХ.